Спрощена система оподаткування для ФОП

Відповідно до ст. 2 Указу Президента «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» (далі – «Указ»), суб’єкти малого підприємництва – фізичні особи мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку.

Ставка єдиного податку для суб’єктів малого підприємництва – фізичних осіб встановлюється місцевими радами за місцем їх державної реєстрації залежно від виду діяльності і не може становити менше 20 гривень та більше 200 гривень на місяць.

У разі коли фізична особа – суб’єкт малого підприємництва здійснює кілька видів підприємницької діяльності, для яких установлено різні ставки єдиного податку, нею придбавається одне свідоцтво і сплачується єдиний податок, що не перевищує встановленої максимальної ставки.

У разі коли платник єдиного податку здійснює підприємницьку діяльність з використанням найманої праці або за участю у підприємницькій діяльності членів його сім’ї, ставка єдиного податку збільшується на 50 відсотків за кожну особу.

Суб’єкт підприємницької діяльності – ⇒ фізична особа сплачує єдиний податок щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця на окремий рахунок відділень Державного казначейства України.

Відділення Державного казначейства України наступного дня після надходження коштів перераховують суми єдиного податку у таких розмірах:

  • до місцевого бюджету – 43 відсотки;
  • до Пенсійного фонду України – 42 відсотки;
  • на обов’язкове соціальне страхування – 15 відсотків (у тому числі до Державного фонду сприяння зайнятості населення – 4 відсотки) для відшкодування витрат, які здійснюються відповідно до законодавства у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, а також витрат, зумовлених народженням та похованням.

Доходи, отримані від здійснення підприємницької діяльності, що обкладається єдиним податком, не включаються до складу сукупного оподатковуваного доходу за підсумками звітного року такого платника та осіб, що перебувають з ним у трудових відносинах, а сплачена сума єдиного податку є остаточною і не включається до перерахунку загальних податкових зобов’язань як самого платника податку, так і осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім’ї, які беруть участь у підприємницькій діяльності.

Згідно із ст. 6 Указу, суб’єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником таких видів податків і зборів (обов’язкових платежів):

  • податку на додану вартість, крім випадку, коли юридична особа обрала спосіб оподаткування доходів за єдиним податком за ставкою 6 відсотків;
  • податку на прибуток підприємств;
  • податку на доходи фізичних осіб (для фізичних осіб – суб’єктів малого підприємництва);
  • плати (податку) за землю;
  • збору на спеціальне використання природних ресурсів;
  • збору до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення;
  • збору до Державного інноваційного фонду;
  • збору на обов’язкове соціальне страхування;
  • відрахувань та зборів на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг загального користування України;
  • комунального податку;
  • податку на промисел;
  • збору на обов’язкове державне пенсійне страхування;
  • збору за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг;
  • внесків до Фонду України соціального захисту інвалідів;
  • внесків до Державного фонду сприяння зайнятості населення;
  • плати за патенти згідно із Законом України “Про патентування деяких видів підприємницької діяльності”.

Згідно із п. 9 Порядку видачі Свідоцтва про сплату єдиного податку, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 29 жовтня 1999 р. N 599 (далі – «Порядок»), протягом року для платника єдиного податку встановлюються звітні періоди, що дорівнюють кварталу.

Протягом 5 днів після закінчення звітного періоду платник єдиного податку подає звіт згідно з додатком 3 до Порядку, який залишається у справі платника єдиного податку.

Звіт подається особисто платником єдиного податку або надсилається поштою до органу державної податкової служби за місцем державної реєстрації його як суб’єкта підприємницької діяльності. При особистому поданні звіту датою подання вважається дата реєстрації його в органі державної податкової служби, а при надсиланні звіту поштою – дата відправки на штампі відділення зв’язку.

Податкова звітність може бути надана податковому органу за добровільним рішенням платника податків в електронній формі за умови дотримання чинного законодавства, що регулює ці питання.

Що стосується відрахування збору на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування за працівників, що знаходяться у трудових відносинах, то відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», фізичні особи-підприємці є страхувальниками та зобов’язані сплачувати страхові внески за найманих працівників на загальних підставах (32 % від розміру фактично нарахованої заробітної плати).

Крім того, фізичні особи-підприємці – платники єдиного податку зобов’язані сплачувати страхові внески за найманих працівників до фондів соціального страхування відповідно до Законів України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування в зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народження та похованням» та «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, що стали причиною втрати працездатності».

Законом України «Про розмір внесків на деякі види загальнообов’язкового державного соціального страхування» встановлені розміри внесків для таких видів соціального страхування, як:

  • Соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності (1,5 % від витрат на оплату праці);
  • Соціальне страхування на випадок безробіття (1,3 % від витрат на оплату праці).

Внески до фонду соціального страхування від нещасного випадку на виробництві вираховуються залежно від травматичних ризиків того чи іншого виду діяльності. Порядок вирахування розміру внесків визначається Порядком визначення страхових тарифів для підприємств, установ та організацій на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13 вересня 2000 р. N 1423.

В усіх фондах соціального страхування сама фізична особа – підприємець може бути застрахована на добровільних засадах.

Оцініть статтю, пліз